[Pidkova44]

У кожному великому місті є свої спальні райони, забудовані коробками в чомусь майже однакових будинків.
Сьогодні побував саме такому мікрорайоні, котрий раніше доводилося лише проїжджати в маршрутці. В народі його називають "Балатоном". В питання, чому так, я не вникав. Там поселилася моя близька подруга й запросила мене у гості.
Добиратися сюди після шостої з центру важко через завше забиті маршрутки й часті корки в центральній частині міста, де у нас зосереджено найбільше різних установ, контор та закладів, а отже сюди стікається величезна маса люду.
А потім приблизно в один час роззосереджується. Це нагадує припливи і відпливи, що стягуються спочатку в центральну точку, а потім розпливаються по периферії кругу.
...
Я зрозумів сьогодні дві речі.
Перша - я шалено радію, що можу долати відстань з роботи додому пішки, витрачаючи на це приблизно 40-45 хвилин й проходячи дуже мальовничими вулицями й вуличками.
Друга - спальні райони спонукають до втечі. Їхні ландшафти є настільки депресивними й бездушними, що вранці, коли пробуджуєшся у своїй затишній квартирці після сну, хочеться звідси кудись поїхати. Подалі й щоденно. В гарніші й затишніші місця.
Тут вигулюють собак і сидять на лавках у дворах. П'ють і курять на вулиці невеликі компанії. Де-не-де серед білого дня бавляться діти й гуляють мами зі своїми малятами. Але вирує життя тут лише ввечері, коли у маленьких прямокутничках велетенських коробок стомлені після роботи люди запалюють світло. Тоді ці контейнери нагадують решето зі світлових комірок, картатий коц, математичну числову матрицю. А надворі панує пустка. В холодну пору року по вечорах тут особливо сумно.






P.S. В пості використано картини художника Рустама Мирзоєва

@музыка: Dido - Life For Rent

Comments

[davybidosa]

Еге ж, маршрутки... для мене теж було досить незвично після школи (куди мені йти пішки було 15 хвилин) вчитись їздити громадським транспортом. Звісно, в наших тернопільських масштабах це не так страшно, та й добиратись мені не так вже й довго... біда в іншому: можна було б ходити пішки, якщо привчити себе вставати/збиратися/снідати/виходити з дому трохи швидше, зазделегідь. Тільки схоже, це в мене майже діагноз - непунктуальність. Або безвольність. Залишається тільки втішатися мріями, що колись це таки зміниться... а поки що наше озеро і з вікна маршруток гарне

[Pidkova44]

Втомлює навіть не саме пересування в них на доволі далекі відстані, а напхані салони маршруток в час-пік, величезні черги людей на зупинках, вічна тиснява і корки на дорогах. Коли ідеш пішки й спостерігаєш за цим всім збоку, то всередині якась легкість))) Таке враження, що ти не маєш жодного стосунку до цієї суєти, що в якісь мірі й справді так)

та, згідна у всьому. і більш ніж у тому, що то все є депресивним, сірим, там постійно протяги. малеснькі ванни-туалети, коридори, де двом людям не розминутись, не зачепивши один одного...в таких квартирах пройшло моє дитинство. а свідоме життя почалося в старому польському домі, потім вже в австрійському... а зараз, коли потрапляю до баби\діда на Наукову, то в мене щось на кшталт клаустрофобії починається...
панельні будинки, розраховані на 30 років експлуатації вже простояли набагато більше..і впасти може в одну хвилину.. як будиночок з карт.. хоп - нема!
старі дит-садки, які вже не є ними.. залишки дитячих майданчиків, ввечері населені гопніками...і купа-купа яскравих вікон.. маленьких таких здалека.. їх так багато.. і в кожному з них є цілий всесвіт якоїсь свм'ї...хочеться туди заглянути.. не підглянути, а наче торкнутись, подивитись як глядач з партеру на сцену.

[Pidkova44]

Lozza, ми от живемо теж у будинку, котрий задумувався як тимчасове житло, котре потім мало бути звалене й на його місці мали вирости панельні багатоповерхівки такого типу, як на вул. Володимира Великого, що недалеко від нас. Коли ми будувалися й робили ремонт, то побачили, яка там "якість" кладки стіни, фундаменту і т. д.

davybidosa, точнісінько та ж поблема - непунктуальність. Якби трохи раніше вставати, от би класно було шпацерувати кожного ранку через парчок... Іноді мені це вдається, та й то за рахунок якоїсь пари). Але мені скаржитись нема на що, я взагалі в раю живу)))

[Pidkova44]

Carasuma, а може в тому й кайф, що оце шрацерування тобі не кожного дня виходить? А лише час від часу, коли ти все ж заставляєш себе прокинутися й вийти раніше. І тоді в цьому є великий присмак свята

Напевне, так і є)))