Мій діагноз - МЕЛОМАНІЯ...
Надворі протікав вересень 2005-го. В розпалі 12-й Форум видавців у Львові. Вже ближче до вечора в Театрі ім. Л. Курбаса творчий вечір Юрка Покальчука й проекту "Вогні Великого Міста"...
Ми зайшли в малесенький затишний зал театру, що був ущерть забитий молоддю. Стояла майже повні темрява, лише світилося кілька тьмяних софітів. Овальне приміщення омивалося звуками двох електронних піаніно й колоритним хрипким голосом Покальчука. Він не співав, а просто в супроводі музики повільно, проте досить темпераментно декламував свої тексти...
Весь цей вінок звуків гіпнотизував зал, що ніби резонував з цими трьома людьми на сцені сам по собі, без людей.
Я сидів зачарований. Ніби вщерть розчинився в звуках. Тобто мене як такого ніби не існувало. Я наче наповнював собою весь цей невеличкий зал, а крім того існував десь зовні.
Така музика відкриває в мені ключі в невідоме. Я починаю бачити образи й спогади, мною не прожиті. А також відчувати таке, що зовсім мені не відоме. Все це виходить за рамки моїх власних координат, має ширший діапазон, ніж амплітуда мого персонального маятника. Це відразу і розгубленість, і зачарування новим, але відразу старим. Ніби чужим, проте на подив - своїм...
...
Проте часу було обмаль й через хвилин 15 потрібно було йти. До вокзалу ще добиратись добрий шмат часу.
Нічого не можна повторити, відмотати плівку назад і відтворити знову. Тоді я це розумів. А ще те, що не почую мабуть більше це вживу.
...
10 вересня 2008 року Юрка Покальчука не стало. Проте його твори й музика залишились. Це його пам`ятка нам...)
Ми зайшли в малесенький затишний зал театру, що був ущерть забитий молоддю. Стояла майже повні темрява, лише світилося кілька тьмяних софітів. Овальне приміщення омивалося звуками двох електронних піаніно й колоритним хрипким голосом Покальчука. Він не співав, а просто в супроводі музики повільно, проте досить темпераментно декламував свої тексти...
Весь цей вінок звуків гіпнотизував зал, що ніби резонував з цими трьома людьми на сцені сам по собі, без людей.
Я сидів зачарований. Ніби вщерть розчинився в звуках. Тобто мене як такого ніби не існувало. Я наче наповнював собою весь цей невеличкий зал, а крім того існував десь зовні.
Така музика відкриває в мені ключі в невідоме. Я починаю бачити образи й спогади, мною не прожиті. А також відчувати таке, що зовсім мені не відоме. Все це виходить за рамки моїх власних координат, має ширший діапазон, ніж амплітуда мого персонального маятника. Це відразу і розгубленість, і зачарування новим, але відразу старим. Ніби чужим, проте на подив - своїм...
...
Проте часу було обмаль й через хвилин 15 потрібно було йти. До вокзалу ще добиратись добрий шмат часу.
Нічого не можна повторити, відмотати плівку назад і відтворити знову. Тоді я це розумів. А ще те, що не почую мабуть більше це вживу.
...
10 вересня 2008 року Юрка Покальчука не стало. Проте його твори й музика залишились. Це його пам`ятка нам...)
-
-
19.09.2008 в 14:35-
-
19.09.2008 в 15:32-
-
19.09.2008 в 16:33-
-
19.09.2008 в 17:45