[Pidkova44]

В понеділок Львовом пронісся великий ураган. Водяні ріки текли вулицями, а вітер був такий, що дерева, не витримуючи колосального його натиску, ламалися, мов сірники. Одна людина загинула від залізного люка, котрий підніс у повітря вітер, ніби то був звичайний шматок картону...
...
Повертаючись ввечері додому, пішов пішки через центральну частину міста. Величезні калюжі води, купи сміття та гілля, відірвані з будинків чималі шматки покрівлі, що висять над головою, обірвані дроти, зруйновані літні майданчики кафе, поляглі на тротуари десятки і сотні дерев.
Руйнування, що навіює сум у найчистішому, найконцентрованішому його виді.

Там, на заході зараз грандіозної краси небо. Цієї візії не передати словами і не зафіксувати на фотокамеру ніяк, бо ця його грандіозність виходить за рамки мого зору, мого вербального запасу описовості, за рамки всього, на що взагалі здатен мій розум. Такий захід сонця може бути тільки після сильної бурі, це співжиття в одній проекції холодних та гарячих відтінків, тиші та віддалених на десятки кілометрів відголосків грому.
Не уявляю, як було страшно тим, хто опинився під час бурі на вулиці й не встиг заховатися. Стихія наводить жах, бо ми перед нею безсильні, а відчуваємо себе тут господарями.
Але зараз вечір, все вже давно позаду й небо переді мною настільки прекрасне, наскільки лише можна уявити простій людині всю величність природи й нашу перед нею жалюгідність.

Небо поволі вгасає. Мене обвіває свіжий прохолодний вітер. Будівля спортінтернату залишилась взагалі без покрівлі. Натомість - чорнота голих горищ, підперезана скелетом дерев`яних крокв. По дорозі зустрічаю самотній трамвайний вагон номер 3, залишений на колії знеструмленого маршруту напризволяще. Двері одчинені й всередині чергують двоє працівників депо. Так ці всі трамваї стоятимуть у різних куточках Львова наступних три дні.

Починає сутеніти. На півдні розляглись підсвічені сивим заревом горизонту такі ж сиві фортеці хмар. Саме такі потім збираються у грозу. Ці вражаючі утворення тягнуться довжелезною смугою і в мене ілюзія, ніби переді мною гірський хребет, вкритий льодовиком. Велика маса парів води в моїй уяві рівнозначна кам`яній породі та багатолітньому льоду. А наше маленьке місто розташувалось в долині тих величних гір.

@музыка: Era - Haberna

Comments

Що й казати... Гарно вчора погуляли... Ще вчора ти був поряд, і раз-два - знову ти за сотні кілометрів. Вивітрився) Що ж, надіюсь, побачимось швидше, ніж ще через два роки)) Дякую, що приїхав.

[Pidkova44]

Якщо бути точним, то здається 127 км Справді дуже гарно погуляли, після приїзду на душі наче цілий оберемок посмішок ))) За що тобі велике дякую! ))) Був дуже радий тебе побачити, моє запрошення залишається в силі