Неділя

[Pidkova44]

I
Є у Львові цікава вулиця під назвою Каліча гора. Вона невелика, знаходиться недалеко від цитаделі, має дуже похилий і звивистий характер. Я був там лише двічі. Й другий раз припав на цю неділю. Несподівано для себе, вже повертаючись назад, я надибав там закинутий одноповерховий будинок зі стріхою. Я заглянув усередину через розбите вікно й прочитав на стіні вислів, написаний помадою, котрий вже чув десятки раз.
«Ніхто не вартий твоїх сліз, а той, хто вартий, не дозволить тобі їх пролити…»



Я помалу ходив по тих залишках кімнат, через віконні пройми ззовні лилося яскраве світло. Під ногами цегла, сміття й бите скло. Переповнювало дивне відчуття. В голові крутилося слово «після»... Але чому?... Так! Саме так! Я – вже після, я ніби за дзеркалом, за порогом відкритих, а точніше виламаних дверей. А по той бік – минуле, де було життя, яке згасло. Залишилися лише пустка та руїни. Після…


II
Домініканський костел – один з найвеличніших соборів Львова. Його проектантом був геніальний військовий інженер Ян де Вітте, в Україні ще відомий вражаючим тернопільським ставом. В неділю тут проходив фестиваль «Велика коляда», який зібрав академічні та аматорські хори та вертепи з цілої України. Всього за декілька хвилин перед початком дійства собор наповнився людьми в прямому значенні цього сова. Всі його двері й задвірки розчинились, люди змогли дістатись у найдальші закуточки, а старими вузесенькими темними гвинтовими сходами – на найвищий ярус балконів, на висоту 25 метрів, звідки відкривалась просто неперевершена картина внизу. Хори один за одним виконували духовні твори й колядки, а там, наверху було чутно кожне слово, кожну нотку й все зливалось в єдину гармонію. Одна за одною минали години, у великих вікнах храму на фоні скульптур вже заходило сонце, а я все бродив по ярусах, нішах і закутках й слухав той божественний спів унизу, пробрався до ніші храмового хору, що знаходиться просто над входом. Там разом з оператором телебачення я спостерігав, як за півметра від мене заходять та готуються хори, тихо беруть ноту, й розпочинають співати. В колоритних українських строях. В їхніх очах велике піднесення, воно легко передається мені, тому не можу ніяк покинути це приміщення.
Концерт закінчується, люди помалу спускаються донизу, виходять надвір, світло в храмі поступово гасне. Але ніхто не розходиться, ціла юрба стоїть надворі й колядує. Церковні доглядачі варять глінтвейн й роздають разом з пряниками всім бажаючим. Чути «Христос народився! Славімо його!» І це 3 лютого… Таке можливе лише тут. Відчуваємо себе вдома. І це відчуття таке явне і сильне, що хтось ніби тобі це говорить зараз на вухо, правда без слів. Ми збираємося навколо палаючого сіна й колядуємо разом з хорами, котрі співають в кілька голосів, хтось грає на різних народних дудках, на дримбі й навіть на трембіті.

/Тут заховані ще фото.../








III
Бардівська пісня своєрідна й має свої особливості. Тут є ніби інтимність, камерність, вона дуже душевна, щира. Найчастіше виконується людиною під гітару й пишеться автором тільки під один цей інструмент. В тому певна романтика й не кожен, мабуть, таке сприймає. От і ми в цю неділю ще й встигли потрапити на один з таких молодіжних бардівських вечорів. В приміщенні одної з організацій зібралось невелика купка молоді. Всі сиділи півколом, а в центрі автори виконували свої пісні, а також грали всім відомі твори різних груп. На підлозі перед ними горів цілий оберемок свічок і лампадок. Люди слухали, гуртом підспівували відомі їм речі, їли різне печиво й пили чай. Ніби як у когось на квартирі.
От якраз в цьому суть. Життєвий простір такої творчості – то ось такі невеликі приміщення й квартири, трава й поліна навколо вогнища в наметових містечках і походах, полонини на гірських височинах й дикі узбережжя морів. А також тепла компанія. Часто незнайомих, проте все одно близьких людей.

@музыка: Coldplay, Dazzle Dreams, Queen, Beto Vazquez Infinity

Comments

[Dr@zd]

..хм .. я був того вечора ...там біля Домінікан... )))) А вчора там виступав "наш" хор (я колись ходив на "Ватру" від ветеринарики... 6 років там горлянку дер )))

Бардівська пісня ..... мені чомусь уявляється хлопака в окулярах і у вовняному світері з коміром під шию..... ги ))) хоча і сам належу до тої "когорти" .. ))))

[Pidkova44]

Бардівська пісня ..... мені чомусь уявляється хлопака в окулярах і у вовняному світері з коміром під шию..... ги ))) хоча і сам належу до тої "когорти" .. ))))

Ха-ха, п'ять балів!!! )))))))) Там і такі хлопаки були! )))

І.
В мене аж дихання перехопило! От би я по такій кімнаті полащзила... Це колись було моєю пристрастю, та й досі є, просто в Тернополі є вже все цікаве облазала, принаймні в центрі точно!

[Pidkova44]

Carasuma Я теж люблю це діло. Час від часу лажу по якигось недобудовах, закинутих будинках. Восени минулого року, будучи в Києві, моя колишня дівчина водила мене в один із закинутих будинків у самому центрі міста в районі Адміністрації президента. (!) Цей 5-ти чи 6-ти поверховий будинок вже став культовим, скоро туди екскурсії почнуть водити... З його даху відкривається дуже гарний вид на Київ, а сама дахівка вся розписана різноманітними фразами, віршами і т. п.

[injust]

Цікаво, кому ж ці рядки на стіні були присвячені, і яких сцен бачив цей покій за остатні 20 років..

[Pidkova44]

injust, був нещодавно в цих краях...
В цьому закинутому будинку тепер заколочені вікна і двері. Вочевидь скоро його чекає чиясь реконструкція.

[injust]

Pidkova44 Тоді вже точно ні про що не довідаємось