Ось закінчився день, коли небо затягнуте хмарами, наче хтось превеликий одягнув на небосхил щільну сіру шапку.
Спеки нема і літа не відчувається зовсім.
Тернопіль зустрів нас крапельками в повітрі, сценою на головній вулиці й карканням ворон біля університету.
Цьому передувала традиційно повільна дорога в електричці з безліччю монотонних туманних краєвидів за вікном.
Міський парк кишів струмками, каналами й містками, був просякнутий вологою від нічного дощу і ранкової мряки, а отже зовсім не насичений людьми.
Великий став віддзеркалював сірий небесний купол в собі й здавався дуже холодним.
Кольори були приглушені, проте всюди затишно.
По дорозі нас зустріли церкви, старі й нові тролейбуси, кумедні вивіски, споруди різних віків й польські написи на старих каналізаційних люках в центрі міста.
Всі ці частинки мозаїки були в гармонії з нами.
Були відкриті нові для себе вулиці, санчата в під'їзді, багато горщиків, плетених кошиків й гербарію, старовинна кавомолка, різні сорти чаїв, прозорі чашки зі срібними ложками, суміші перців та "радіо-точка", рудий кіт і дерев'яні прочинені вікна на кухні гостинної хазяйки.
Похмуре небо, файні люди і затишок. Таким для мене сьогодні був Тернопіль.
Фото - © rosso.io.ua/album11051