Чекаємо на те, що ніяк не може початися.
Ми - пуп'янки, що очікують свого часу, щоб нарешті розпуститися і почати рух назовні.
Все зараз на низькому старті й нагадує стан, коли ще однією ногою знаходишся у сні, а іншою - вже в реальності.
...
Робочий день позаду і я виходжу на холод, на шумну вулицю, залиту потоками транспорту і замучених людей. Сідаю в трамвай №3 на кінцевій зупинці. Заглядаю у протилежне вікно й бачу молодого чоловіка, що йде тротуаром та жонглює на ходу чотирма мандаринами. Його довге кучеряве волосся затримує на собі краплі дрібного дощу, а за спиною в нього подібний до брезентового чималий наплічник циліндричної форми і без верхнього клапану. Завдяки цьому він з легкістю може закидувати фрукти по одному в наплічник, коли закінчує жонглювати.
Зустрічні просто ошелешені побаченим, а мені стає дуже весело, і я не відводжу від нього очей.
Чомусь інші пасажири, що сиділи по той бік вагону, так і не заглянули в свої вікна та не помітили його.