Передостанній день календарного літа.
Хмари рухалися по небу швидко. Лякали дощем, якого так і не було.
Ми переносили речі спочатку з четвертого поверху додолу у Львові, а потім згодом - на третій в Червонограді.
Мій друг переїхав у інше місто, за 70 км від Львова. Разом з родиною, у якій 20 серпня з`явилося маленьке янголятко, котре мені вдалося сьогодні вперше побачити. Крихітна дівчинка, у котрої попереду цілий світ відкриттів.
Вона собі безтурботно спала, повернувши голівку набік, а всі навколо крутилися, як у дзизі, пакуючи речі й виносячи їх в коридор, звідки все виносилося й вантажилося в мікроавтобус.
...
В Червонограді й околицях є цікава особливість, котру ми помітили, роздивляючись краєвиди з вікна машини. Яскраво жовті газові труби стеляться у цих краях чомусь не під землею, а на поверхні, час від часу піднімаючись взагалі вгору й таким чином оминаючи хвіртки і брами, а також пересікаючи дороги... В результаті утворюються цікаві безперервні лабіринти жовтогарячих труб зі згинами під прямим кутом, що час від часу, розгалужуючись, повертають на інші вулиці й в загалом охоплюють цією мережею всі квартали. Отже те, що є у нас всюди у кожному місті під землею, тут ми можемо побачити це на поверхні на прикладі системи газопостачання.
...
Сьогодні вперше їхав у вантажному відсіку мікроавтобуса, сидячи просто на підлозі, підстеливши собі газету. Нас там було тільки двоє, на підлозі лежав целофановий пакет з пустими скляними банками, а навколо нас кругом вікна. Через них я дивився на авто і краєвиди, що нас проминали; на небосхил, вкритий пастельними фіолетовими хмарками, й ледь встигав помічати численні дорожні знаки і покажчики. Завжди було цікаво читати назви населених пунктів, котрі проїжджаєш. Так і зараз. Куликів, Великі Мости, Жовква, Гірник...
...
Повертався у Львові додому десятими дорогами, затягував час... Хоч і був утомлений, проте хотілося прогулятися. Серпантини у підніжжі гори Високий Замок - саме те, що мені потрібно. Я рухався впевненими кроками, поступово набираючи висоту, й мене зустрічали на бруці дороги нечасті авто. З фармацевтичного заводу, повз якого я проходив, долинав стійкий запах якогось препарату, що дуже нагадував якийсь сироп від кашлю з дитинства. Раптом все навколо для мене стало дуже красивим, особливо візуально. Я почав якось бачити загострено. Зорові образи наче запливали в мою голову через очі, котрі помічали тепер набагато більше, й розсипалися там, як у калейдоскопі, але при цьому всьому все-одно складалися в єдину картину.
Уже спускаючись ближче до центру міста, випадково побачив на тротуарі поблизу паркану фіолетову в`язальну нитку... Своїм кольором вона мені нагадала оці хмари, що я спостерігав з машини. Хтось рухався вздовж вулиці й розмотував цю нитку за собою, заходячи час від часу в якісь подвір`я й так само потім по периметру виходячи з них. Вона тягнулася довго-довго, огинаючи різні предмети й вуличний рель`єф. Ось і вийшов дороговказ, тоненький матеріальний зв`язок між двома людьми, як ота жовта газова система, що тягнеться на поверхні й так, між іншим, пов`язує людей.