Площа Ринок. Пахне свіжим деревом. Піді мною поміст майбутнього літнього кафе, збитий з новеньких дошок. Коли лежиш на спині й твій погляд мимовільно спрямований вгору, то небо здається глибшимм. Зараз воно зрошене лише лініями перистих хмар. Вгорі літають ластівки, описуючи зграбні дуги. Високо-високо, а для мене глибоко-глибоко. Бо саме зараз мені здається, що я підніму руку та зможу до нього доторкнутись. Відстані стали близькими й відчутними настільки, що здається як я би зараз полетів, то точно би розрахував, через скільки часових відрізків я доберусь он до тої хмарки і наздожену ось цю ластівочку. Й буду разом з нею описувати такі ж вправні кола й дуги.
Ми неодмінно літали б високо. Щоб люди знали що буде гарна погода.