Я - на задньому сидінні автомобіля. За привідкритим склом нічні вулиці, що разом зі свіжим повітрям обвівають мою уяву.
В салоні звучить U2, запис концерту в Мілані на стадіоні Сан Сіро...
Це один з тих нечастих випадків, коли їзда в машині плюс музичний супровід повністю доповнюють одне одного.
Я розглядаю все зачудовано. Міські нічні пейзажі, що за тонким вікном, підкреслені неоном, підсвічені фонарями і прожекторами, як декорації в театрі. А точніше, мені уявляється, ніби я знімаю кіно, а камера рухається плавно-плавно, проте швидко й рівномірно на спеціальній операторській вагонетці по зазделегідь прокладенії колії.
І знімає саме те, що бачить зараз око.
На мить я щасливий. Ми зупиняємося на світлофорі, дорогу переходять поодинокі перехожі й чують музику з нашого авто через прочинене вікно. Вони приємно здивовані почутому, усміхаються нам просто в лобове скло й схвально піднімають великий палець вгору.
Все налаштувалось на одну хвилю. Й навіть слабенький дощик і прохолода зараз майже не відчутні. Проте час їхати в мою сторону. Вже сьогодні вранці на роботу.