Сьогодні багато читав. Слухав Bjork. Знов читав. Знов слухав. Знов Bjork. Багато слів «знов».
Вдень спілкувався з мудрими і цікавими людьми. Дві години чекання на Копець Галину Романівну пролетіли, як миттєвість. Так її й не дочекався, але згадуване мною осіннє Сонце сьогодні світило досить низько, тому фантастично жовті крони дерев, через котрі пробивались ці приземлені промені, просто світились. Вони горіли жовтувато-золотим сяйвом.
Пам`ятник Бандері справді жахливий. На диво я й не сподівався. Бачив же макет проекту. Але все ж на площі є дерева, є їхні крони, є їх світіння проти такого теплого сьогодні Сонця.
…
В мені панує спокій. Погані думки, злість, розчарування заблоковані мозковими запобіжниками. Як тільки-тільки, то відразу – клац, і все. Я йшов півдороги пішки. У светрі і куртці мені спекотно. Інша половина дороги – в трамваї з купою пенсіонерів.
Вчора у мне був стан морального паралічу. Думки були відсутні, а голова була наповнена тишею і красивими образами. Нерви, емоції ніби затерпли. Ні злості, ні радості – нічого. Рот не хотів промовляти ні слова, тому що першопричина їх просто не формувала. Безсловесність якась, тиша… Я сидів і дивувався тому станові, досить рідкісному для мене, діставав навіть якесь задоволення, ніби прислухаючись, як позатерпали нерви якоїсь із кінцівок тіла.
Результат вчорашньої моральної перевтоми минув зі сном і перетворився в енергетичний вибух сьогодні. Спочатку була ранішнє усвідомлення вчорашнього і злість як наслідок. Потім було заспокоєння і нова хвиля виплеску енергії, але позбавлена якогось логічного зерна. Просто радість від життя.