Персонажами називають людей, які виділяються із натовпу; людей цікавих, котрі мимовільно запам`ятовуються хоч трохи уважними особами. До останніх я відношу і себе. Маючи добру пам`ять на людей, я вже про деяких можу розповідати цілі історії з їхнього життя, а точніше тих його елементів, які відкриваються моєму оку. З декотрими персонажами я перестріваються у найнесподіваніших місцях вже роками.
Одного разу був такий випадок. Сидів я зі своїми двома друзями на лавочці на пр. Свободи. Але тут підсідає недалеко від нас один хлопець. Я мимовільно дивлюсь у його сторону, його обличчя видається мені знайомим і я довго не можу згадати, звідки я його, трясця його матері, знаю. Я так мучуся кілька хвилин і, еврика! Я згадав! Тоді я й кажу своїм друзям, що он той хлопець, що сидить біля нас, родом з Тернополя, хоч вчиться у Львові, але я його особисто не знаю. Вони довго офігівають від такої моєї заяви, звичайно ж не вірять, думають, що я щось наплутав, і апогеєм цього є те, що моя подруга, не витримавши, стає. Вона підходить до того хлопця, наперед вибачається, й питає у нього, чи він часом не з Тернополя. Хлопець, дивиться на неї круглими очима, ствердно їй відповідає, й довго не може вкумекати, а звідки, власне, ця незнайома дівчина його може знати.
Люди, що мають таку ж хорошу пам`ять, природно ж впізнають і мене, та навіть вітаються зі мною. Є й таке. Це мене дуже потішає, бо таким чином маєш якийсь мимовільний зв`язок із зовсім незнайомими людьми.
Дехто є таким от „персонажем”, мабуть, лише для мене. Хтозна, може це лише я виділяю їх зі сірої маси?
Хтось поміняв зачіску, колір волосся, стиль одягу, а вигляд он цього (цієї) вже не такий радикальний; в того – нова дівчина, а в тої вже дитина народилась! Ого-го!
Десь і я для когось є тим же персонажем, хтось і за мною, либонь, таким же чином спонтанно, зовсім випадково спостерігає, впізнає мене, так і не знаючи мого імені та хто я насправді такий. Чи я такий один на світі збоченець?